У Республіці Косово на Балканах 3 січня, можна сказати, ще святковий день. Для нас, дванадцяти українських журналістів, колеги з місцевої Асоціації газетярів зробили перерву в організації заходів і дали час "підтягнути свої справи".

У Сергія Шевченка ранок розпочався повідомленням від Сергія Козлова – головного редактора міжнародної інформаційної агенції «Вектор ньюз»: текст статті поставили на сайт в «Ексклюзив», а ось файли світлин архівних документів не всі відкрилися... «Не проблема», – заспокоїв автор публікації. І за кілька хвилин виставив матеріал з усіма підготовленими фото на сайт «Журналістської ініціативи». За традицією ми повідомили активу нашого фонду посилання на обидва матеріали. Реакція, як завжди, оперативна: «Щойно прочитав. Дуже цікаво. Це сторінки прихованої історії. Щиро вдячний, що допомагаєте надолужувати втрачені можливості знати правду про історичні факти й події», – написав у відповідь Едуард Бобровицький із Запоріжжя.

«Нас їм ніколи не перемогти! Українці сильні духом, який сягає небесних вершин. Усе буде Україна!» – упевнена Ольга Волошина з Дніпра.

На власну сторінку в соцмережі поставила публікацію з сайту фонду Марина Тепленко (Вінниця), надіславши нам свої новини.

Я ж тим часом листуюся з Оленою Солодовніковою – наша колега цього дня вирушила до Приштини з Києва, до якого мусила терміново відбути минулого місяця зі Словаччини – просто з міжнародної конференції «Re:cover. Як російська війна проти України змінює журналістику». Причина трагічна – похорон чоловіка, теж журналіста й редактора Артема Скоропадського, колишнього прессекретаря національно-визвольного руху «Правий сектор»...

  Тоді, 10 грудня у Братиславі, всі питання якнайшвидшого від’їзду нашої колеги до України взяв на себе керівник журналістської делегації – голова Асоціації журналістів Косова Джемайль Реджа. Вкотре цей авторитетний керівник і телевізійник підтвердив свої найкращі людські якості – це і здатність і співпереживати, і підставити надійне плече. Зокрема, всім тим колегам, хто за програмою Європейського центру свободи преси та медіа, за рекомендацією НСЖУ, перебуває в Косові під професійним захистом. Асоціація організаційно й матеріально забезпечила поїздку до України й назад – цей факт, погодьтеся, красномовний. І фонд «Журналістська ініціатива» не залишився осторонь – у взаємодії з НСЖУ в цей час надав доброчинну підтримку журналістці в біді.

Діставши від Олени підтвердження, що вона вже в дорозі з Києва, телефоную Людмилі Троїцькій, яка в Приштині онлайновому режимі редагує стрічку новин одного з вітчизняних ЗМІ. Саме Людмила підшукала найзручніші варіанти повернення Олени до Косова (а повернеться вона вже не сама – з шестирічною донькою Роксоланою, яка півроку перебувала з бабусею).

Маємо тепер приємні клопоти, як оточити теплом і турботою наймолодшу учасницю нашої команди. Але впевнені – Роксолана, яку до цього ми бачили лише на фото й відео, буде добрим творчим стимулом талановитій мамі – головній редакторці сайту «Fors-news» і авторці актуального журналістського проєкту «Хорошие нерусские».

Наша розмова з Людмилою Троїцькою відбувається телефоном, коли ми з Сергієм Шевченком ідемо центральним бульваром Приштини. Наша пропозиція взяти таксі й поїхати 5 січня за два десятки кілометрів до міжнародного аеропорту, щоб зустріти наших краянок (Олену з донечкою), виявляється… запізнілою: їх зустрічатимуть Джемайль Реджа з координатором проєкту Адемом Сулеймані. Що тут скажеш – гостинність господарів не на словах, а на ділі! І це вкотре підтверджує щире ставлення до українців колег-косоварів.

  Не встигаємо, ідучи з Сергієм, обмінятися думками, як зустрічаємо Ірину Синельник. Вона з Чернігова, співпрацює з УНІАН і так само сповна використовує можливості міжнародного журналістського проєкту – залишається в професії. Після новорічних побажань, серед яких найактуальніше для всіх нас – перемога України, з’ясовується, що Ірина домовилася записати інтерв’ю з професором Приштинського університету Афрімом Готі (на світлині – в центрі), він лектор інтеграційних курсів для групи українських медійників. Його лекції на теми історії, культури, політико-правого устрою Косова не лише пізнавальні, а й захопливі та корисні практичними порадами. Щиру повагу викликають глибина знань, висока професійність та активна життєва позиція самого вченого. До речі, стаття на сайті нашого фонду від 25 листопада так і називається «Професор Afrim Hoti і українські журналісти: лекції, що зближують народи».

Щойно обмінялися з Іриною новинами – і (овва!) бачимо поряд усміхнені очі Хайруша Фазліу. Майже отут, у середмісті, восени уперше зустріли цього митця. Тепер художник-фігуративіст, учений-мистецтвознавець, представник албанської школи живопису – наш новий друг у Косові. І та перша зустріч теж була абсолютно випадкова – просто чоловік, почувши українську мову, поцікавився, звідки ми, а дізнавшись, що з Києва – запросив до свого будинку. «Ви мої друзі. Мій дім – ваш дім», – сказав пан Хайруш. Він пригостив кавою й показав художню майстерню з багатьма картинами. Серед них одна з найновіших робіт про відсіч рашистській збройній агресії – написана в час війни. Ота перша зустріч з митцем стала не лише приводом до дальшого спілкування, а й до підготовки публікації «Косово – друг України: роздуми перед картиною війни».

    Нова ж зустріч з відомим митцем, який на певний час виїздив з виставками своїх полотен за кордон, дала змогу обмінятися думками просто у святково прикрашеному місті. На пішохідному бульварі Матері Терези кав’ярні мало не на кожному кроці. Проте цього дня вони скрізь заповнені відвідувачами. Сонячна тепла днина – чудовий привід зустрітися з друзями, поспілкуватися. Характерно, що спиртне тут вживають радше як виняток, і то не в громадських місцях. А от позитивними емоціями, привітними усмішками, вітаннями вас зігріють навіть зовсім чужі люди. Отак утрьох ми дійшли до різдвяного ярмарку, де несподівано зустріли родичів пана Хайруша. Спілкувалися англійською і, на прохання художника, з ним розмовляли українською (слов’янські мови він розуміє). Звісно, говорили й про Україну. Косовари наголошують: «Ми як ніхто розуміємо ваш народ». Самі ж пережили війну з агресивним сусідом. Та й нині Сербія час від часу намагається демонструвати свої політичні амбіції…

  Як не раз підтверджувало життя в ці тяжкі місяці випробувань для українців, народна дипломатія – потужна сила й можливість знаходити взаєморозуміння й підтримку, бути на одній хвилі, навіть коли люди розмовляють різними мовами. Чого варті, приміром, такі повідомлення від нових і давніх друзів «Журналістської ініціативи» з різних куточків планети:

Каорі Кобаясі (Кумамото, Японія): «Я спостерігаю за вашою діяльністю з Кумамото. Зустріч з вами – це скарб мого життя. Хай в Україну прийде багато щастя!» (на світлині Каорі стоїть у центрі, а на першому плані діти, з якими в Кумамото познайомили українських журналістів. Малеча навчала гостей робити оригамі – паперових журавликів).

  Роберт Фейзулаху (Приштина, Косово): «Бажаю вам щасливого Нового року та всього найкращого у 2023! Сподіваюся, новий рік принесе мир, перемогу та розквіт нашій любій Україні!»

Юрій Сєров (Торонто, Канада): «Збираюся з початку нового року переробити деякі сторінки сайту про Соловки. Після розв’язаної москвою війни й ролі РПЦ, а саме – виправдання й підтримки церковниками агресії проти України, багато що на Соловках бачиться вже по-іншому... Буду радий вашій творчій участі в оновленні й дальшій роботі над цим міжнародним освітнім проєктом».

І відгуки та повідомлення від наших надійних партнерів:

    Джунічі Ковака (Токіо, Японія): «Цього року ми знову підтримаємо наших українських колег. Смерть путіну! Перемога для України!» (Ковака-сан купив 130 теплих светрів і надсилає їх як гуманітарну допомогу переважно для дітей – на адреси партнерських організацій, зокрема освітянам на Житомирщину й Київщину як учасникам Японського проєкту).

Сергій Томіленко (Київ): «Неймовірні показники! Вітаю!» (це про нашу підсумкову публікацію "Команда фонду – як міцна ланка інформаційного фронту").

Актив ВБФ «Журналістська ініціатива» високо цінує такі відносини з партнерами, колегами, ДРУЗЯМИ України. Бо ж наша команда – це професіонали-медійники, багато з них мають державні нагороди, а найголовніше – це щирі патріоти своєї країни.

  Фотовітання надіслав нині військовик Олег Зонтов – він працював як керівник ЗМІ на Донеччині й Полтавщині.

Наталія Черешинська (Київ): Хочу приєднатися до слів Людмили Мех, яка (у звіті фонду) згадала майже про кожного з нас, хто не один рік співпрацює з ВБФ «Журналістська ініціатива».

Фонд став для нас другою родиною, захопленням, громадською роботою, улюбленою справою, до якої хочеться долучатися повсякчас. Адже ВБФ – хоч і невелика, але потужна організація, яка веде доброчинну й творчу роботу, допомагаючи журналістам і їхнім сім’ям. І, думаю, всі зі мною погодяться: моторчиком, вічним двигуном, рушієм фонду є саме Людмила Мех.

Дякую тобі, Людмило Григорівно, що надихаєш нас своїми ідеями та енергією, поважаєш думку кожного, прислухаєшся до наших порад і міркувань. Так, 2022 року ВБФ «Журналістська ініціатива» зробив неймовірно багато завдяки тобі, Людочко, і Сергієві Шевченку. Тож дай боже, щоб сміливі ідеї, цікаві пропозиції співпраці, наше журналістське вміння бути на вістрі подій принесло фонду ще більше добрих, яскравих та корисних справ!»

Марія Веремчук (Львів): «Звіт бомбезний! Як ідея так і виклад! Згадала всіх колег! Ви з Сергієм – амбасадори української журналістики в міжнародному інфопросторі. Здоров'я і гарних інфоприводів для роботи! Щасливого, переможного 2023!!!».

Михайло Калініченко (Черкаси): «Ви неперевершені! З Новим роком! Перемагаймо злий рашизм! Усе буде Україна!!!»

Валентина Саєнко (Світловодськ): «Бажаємо Вам написати найкращий сценарій, де будуть тільки успіхи, добро, радість, міцне здоров‘я та достаток! Хай новий життєвий рік подарує нам Мир і Перемогу!!! ».

Тетяна Скомаровська (Вінниця): «Вітаю з Новим роком! Щиро бажаю, щоб з нами сталося те саме диво, про яке ми всі так мріємо! Переможного миру! А ще хочу побажати більше радісних моментів, які перейдуть у приємні спогади!»

Любов Рудя (Херсонщина): «З Новим роком! Бажання одне – лише Перемоги! Решту – зробимо! Ми такі... все буде Україна!»

Вчора на мій вайбер надіслав римовані рядки «Настане день» ветеран журналістики, колишній начальник Київського обласного управління преси та інформації Григорій Володимирович Кавич. Ось уривок з його побажань українцям:

Скінчиться ніч і день настане,

до України прийде мир.

Знов зійде сонце, і ланами

заколоситься хліб новий.

Вкраїна залікує рани,

учинені землі святій.

Сади цвістимуть між хатами,

які лишились по війні.

<…>

Забудуться уже потроху,

льохи, підвали, укриття.

Дай, Боже, нам, аби ніколи

війні не було вороття.

Ми впевнені– саме так і буде. Ми віримо в наші славні Сили оборони, у мудрість керівництва держави, у непереможний дух нашої нації.

Людмила Мех

м. Приштина

03.01.2023